«Після пандемії нам повернуть гроші». Перше інтерв’ю міністра спорту Вадима Гутцайта

Опубликовано в Первая полоса
09.04.2020 07:35
Міністр спорту Вадима Гутцайт — «Після пандемії нам повернуть гроші». Перше інтерв’ю міністра спорту Вадима Гутцайта
Міністр спорту Вадима Гутцайт
фото з відкритих джерел


«Спорт заслуговує на своє міністерство»

Об этом сообщает Футляр от виолончели


2020-й мав стати знаковим для світового спорту роком. Світового і українського. Бо цьогоріч за нашою участю мало відбутися два крупних форуми – футбольне Євро і літні Олімпійські ігри. Однак корективи внесла пандемія коронавірусу.


Власне, через введення карантину паралельно зі спортивним календарем паралізованою виявилася й діяльність відновленого місяць тому Міністерства молоді і спорту, керувати яким в уряді Дениса Шмигаля довірили олімпійському чемпіонові Барселони-1992 з фехтування Вадимові Гутцайту. Фактично, значна частина відповідей в цьому, першому для Вадима Марковича на новій посаді, інтерв’ю формулювалась через призму пандемії та карантину. Гутцайт не уникав незручних запитань, наприклад щодо звинувачень від громадського активіста Філіпа Альїда в плагіаті під час конкурсу на посаду керівника департаменту молоді і спорту Київської облдержадміністрації, співпраці з одіозним проросійським ексдепутатом Ельбрусом Тедеєвим, бізнесу в Росії, стану спортивної інфраструктури та переносу Олімпійських ігор на 2021 рік. Наскільки відвертими були його відповіді – судити читачам і спортивній спільноті.


Вадиме Марковичу, які поради як міністр спорту ви б дали українцям під час суворого карантину? Як ваша родина проводить час у цей період?


Найперше, раджу всім українцям сидіти вдома. Коронавірус – це справді дуже небезпечно. Нам треба гідно пройти цей складний період. Пандемія вбиває багато людей по всьому світу. Це не плітки, а реальність. Тому, ми просто зобов’язані дотримуватися карантину. За спортсменів, звісно, я хвилююся по-особливому. Люди тривалий час готувалися до участі в Олімпійських іграх, а тепер головний старт чотириріччя змістили на рік. З цим треба змиритися і впродовж карантину знаходитися вдома. Наразі – головне зберегти здоров’я й життя. І я радий, що наші спортсмени підтримують форму в домашніх умовах і мотивують на це інших через соцмережі, викладаючи відео й фото домашніх тренувань. За місяць, два чи три, я сподіваюсь, все це закінчиться і ми знову почнемо жити нормальним життям.


Власне, так само вдома постійно знаходяться мої діти (донька Еліна і син Марк – «Главком»). Вони теж займаються спортом. Іноді вибираються з мамою на автівці у ліс. Туди, де немає людей. Ми ж з дружиною змушені виходити на роботу. Оксана (ведуча Фактів на ICTV – «Главком») повинна щодня бути в ефірі, розповідати людям новини, а я, як член уряду, просто не маю права хворіти в такий час.


До речі, як здоров’я вашої доньки? Як був покараний таксист служби «Уклон», який торік восени збив Еліну?


З донькою, слава Богу, все добре. Нам всім дуже пощастило, що після удару Еліна вилетіла з асфальту на ґрунт. Це пом’якшило силу падіння. Наслідком став струс мозку, боліла нога. Знаєте, що мене здивувало? Особливості нашого законодавства. Виявляється, якщо водій збиває людину і тікає з місця події, але при цьому постраждалий уник складних травм, до нього застосовується адміністративне покарання, штраф 400 чи 500 грн за те, що порушив правила і ще десь приблизно стільки ж, за те, що не залишився на місці. Дивно, що таке можливе в європейській країні.


«Президент нарешті довірив спорт професіоналу, а не політичній фігурі»


Перейдемо до політики й спорту. Чи правда, що вашу кандидатуру в Кабмін лобіював Віталій Кличко?


Я з повагою ставлюся до міського голови столиці, як до людини і як до спортсмена світового рівня. Але ні, це неправда. Є справи, якими я пишаюся. Я був спортсменом, тренером, директором олімпійської бази в Конча-Заспі, директором департаменту молоді і спорту КМДА. Хоча вдячний і Національному олімпійському комітетові, і всім національним федераціям та окремо взятим спортсменам, які мене підтримували. Добре, що люди зрозуміли, що міністерство спорту повинна очолити не політична фігура, а професіонал. Тепер у мене є нагода зробити щось значуще в глобальному розумінні і для них, і для українського спорту загалом. Для мене ось такі дзвінки – найбільше визнання. Але одночасно це призначення – виклик, і я зроблю все від мене залежне, аби виправдати довіру.


Вперше вас називали кандидатом у спортивні міністри за часів прем’єрства Арсенія Яценюка. Але крісло тоді отримав Ігор Жданов. Хто вас тоді «збив»?


Я не знаю, хто кого «збив», але напевно можу сказати, що очолити міністерство раніше мені завадили саме політичні ігри. Я певен, що шість років тому, коли я міг стати міністром уперше, я був здатен зробити для спорту більше, ніж було зроблено за цей час. Але мене тішить, що президент Зеленський підтримує професіоналів на всіх посадах. Зараз я прийшов на посаду в дуже важкий період. Як для країни, так і для спорту. Я розумію, що наразі, на жаль, нашій державі не до спорту.





Вадим Гутцайт



«У міністерстві культури спорт відійшов на другий чи третій план»


Були чутки, що торік улітку, коли ви відмовилися від прохідного 81-го місця у списку «Слуги народу». Ц сталось, бо вам гарантували посаду в Кабміні. Однак в уряді Олексія Гончарука міністра Вадима Гутцайта не було.


Можу підтвердити те, що написав тоді у Фейсбуку одразу після відмови від місця у списку: я бачу себе ефективнішим у виконавчій владі, коли братиму на себе управлінські справи, відповідальність, створюватиму ліпші умови для роботи спортсменів і тренерів. У виконавчій владі користі з мене буде більше, адже я не політик. А що не вийшло з урядом Гончарука? На те була воля Божа. І та ж політична воля — тоді міністерства культури та спорту вирішили об’єднати. Проте дякую президентові, що він зрозумів, що спорт заслуговує на окреме міністерство.


На вашу думку, які наслідки для спорту мав експеримент з об’єднанням культури і спорту в одному міністерстві?


Для людей, які причетні до спорту, це очевидно: виконання усіх процедур та ідей сповільнилося. На спорт стали звертати менше уваги. І це не дивно, бо посаду міністра займала людина, яка була профі у галузі культури, але при цьому не розбиралася глибоко в спорті. Ми розмовляли різними мовами з професійної точки зору. За умови, що перед нами стоять величезні виклики, ми повинні відпрацьовувати і змінити безліч законопроєктів, особливо тих, які стосуються меценатства. А в міністерстві культури спорт відійшов на другий чи третій план.


Буквально за день до відставки уряду Гончарука при Мінкультмолодьспорті було створене Державне агентство спорту. Чи розглядався варіант, щоб цю структурну одиницю таки збережуьб у новому уряді?


Існування такого агентства було доцільним саме в міністерстві культури, молоді і спорту. Але коли наша галузь отримала окреме міністерство, ця доцільність відпала. Навіщо повторюватися і зберігати підрозділ, який фактично дублюватиме роботу міністерства? Це тільки витрачання бюджетних коштів на утримання цієї структури. В нас є департаменти олімпійського, неолімпійського і паралімпійського спорту. Навіщо ще щось?


Сергій Левчук виграв конкурс на голову Держагентства з питань спорту. Розглядаєте варіант, щоб взяти його в свою команду?


У нас із паном Левчуком хороші, можна навіть сказати, що товариські стосунки. Ми зустрічалися вже після того, як я став міністром. Сергій запропонував, щоб я розглянув його на якійсь посаді. Але заступниками я бачив інших людей, а на інші пропозиції він не погодився. Наша з Сергієм співпраця продовжиться, але в рамках підтримки міністерством українського карате. Коли я працював у департаменті молоді і спорту КМДА, ми часто спілкувалися і співпрацювали. Думаю, Сергій відчував, що я підтримував карате у місті Києві (Сергій Левчук був президентом Федерації карате України – «Главком»).




Вадим Гутцайт
Вадим Гутцайт



«Ми завжди будемо поряд з Тедеєвим»


Ви працювали помічником народного депутата, олімпійського чемпіона з вільної боротьби Ельбруса Тедеєва. Що вас з ним пов‘язує зараз? Чи спілкуєтесь? Чи близька його ідеологічна позиція?


Знаєте, скільки років ми разом у спорті? На двох Олімпіадах ми були представлені разом як спортсмени, весь цей час готувалися на одних базах, на наступних чотирьох Іграх – як тренер і функціонер. Ми пройшли важкі роки спортивного життя, вболівали один за одного. Ми – друзі, завжди один одного підтримуватимемо і допомагатимемо незалежно від того, як розвернеться життя. У важку хвилину, дай Боже, щоб її не було, ми завжди будемо поряд.


Відповіді про близькість ідеологічної позиції ви уникнули.


Що ви маєте на увазі?


Ельбрус Тедеєв залишився вірним ідеалам Партії регіонів, Вікторові Януковичу. Він бачить вектор розвитку України виключно у тісній співпраці з країною-агресором.


Ельбрус був політиком: народним депутатом – дев’ять років. Я політиком не був ніколи. Кожна людина обирає свій шлях. І кожен має право на власну позицію. В Ельбруса вона одна, в мене – інша. Ми всі різні. Я намагаюся свої політичні погляди тримати при собі, але знаю одне: Україна була, є і буде. Можете знайти мій пост у «Фейсбуку» в 2014 році. Там я написав, що у росіян – своя земля, а українська земля – наша. Кожен повинен свою землю захищати.


Також помічником Тедеєва працював і нинішній глава Офісу президента Андрій Єрмак. З цим фактом ваше теперішнє призначення може бути пов’язане?


Прошу: не шукайте у моєму призначенні в уряді політичної складової. У різні роки всі ми якось перетиналися, хтось комусь був помічником. Я можу вас запевнити, що коли я був помічником депутата Тедеєва, Андрія Єрмака я особисто не знав.


В останні роки вашим найбільшим опонентом та критиком є громадський активіст Філіп Альїд. З його слів, почалося все з конкурсу на посаду керівника Департаменту молоді і спорту Київської міськдержадміністрації і вашої роботи, яку Філіп назвав плагіатом.


Все наше життя – це низка змагань. Хтось вміє програвати, хтось – ні. Коли я не став міністром спорту шість років тому, я не дозволив собі поливати брудом опонента. Сутність людини в тому, що вона робить і каже. Я сподіваюся, Філіп знайде нішу, в якій зможе реалізувати всі свої професійні якості.


Мене виховували по-іншому.


Ви, здається, ніде не спростовували, що були одним із засновників російського ТОВ «Альтаір».


Так, до 2014 року я до цього бізнесу був причетним. У 2014-му я офіційно з цієї справи вийшов. Я не маю бажання мати відношення до компанії з країни-агресора й окупанта.


Вадиме Марковичу, чи будете ви проводити службові розслідування діяльності ваших попередників і їхніх заступників? Особливо коли мова про скандал навколо державного підприємства «Укрспортзабезпечення», на керівника і помічників якого відкриті кримінальні справи?


Звісно буде проведена інвентаризація всіх програм, документів тощо. Проте, міністр спорту – не працівник правоохоронних органів. Знаю, що кримінальні справи відкриті і я очікую на результати розслідування. Шукати злодіїв – завдання правоохоронців. Я хочу налагодити роботу «Укрспортзабезпечення». Маю в цьому напрямку чимало думок, як би роботу підприємства покращити і зробити відкритішою. Невдовзі планую презентувати своє бачення програми покращення роботи «Укрспортзабезпечення».


Чимало дискусій точиться навколо запровадженого вашим попередником Ждановим експерименту щодо надання Міністерством молоді та спорту державних коштів і права ними розпоряджатися на власний розсуд окремим національним федераціям (важкої атлетики, легкої атлетики, стрибків у воду, баскетболу, хокею, хокею на траві та регбі). Чи збираєтеся продовжувати таку практику ви?


Для початку зазначу, що експеримент запровадив не Ігор Жданов. Вперше повноваження федераціям ще на початку 2000-х років віддавав тодішній голова Держкомспорту Микола Костенко. Однозначно підтримую напрям, щоб федерації ставали самостійними і відповідальними, брали на себе повноваження міністерства розпоряджатися бюджетними грошима і розвивати свої види спорту так, як вони вважають правильним. Федерація має відповідати своєму статусові і займатися глобальними речами, а не обмежуватися написанням якихось папірців.


Вас не лякає, що такий експеримент створює передумови для корупційних схем? Особливо коли є натяки на конфлікт інтересів, як у випадку з Федерацією легкої атлетики, очільник якої Ігор Гоцул одночасно був заступником міністра спорту.


«Корупційні схеми» — виключно припущення. Стосовно «конфлікту інтересів» можу говорити за себе. Очоливши міністерство молоді і спорту, жодних документів, залишаючись президентом Федерації фехтування, уже не підписую. Право підпису належить першому віце-президентові. Зараз розглядаю варіант, як можна з юридичної точки зору на час моєї роботи у Кабміні, не знімаючи повноважень керівника Федерації, відійти від виконання обов’язків. Мені б не хотілося йти з цієї посади, бо очолювати громадську організацію можна довго, а посада міністра, як не крути, політична, на ній кожен тимчасово. Не знаю, наскільки затримаюся я. Хоча через рік у Федерації фехтування буде звітно-виборна конференція. Може, мене й не оберуть.


Одним із пріоритетних напрямків діяльності Мінспорту ви назвали розбудову спортивної інфраструктури. Це буде продовження проєктів з будівництва багатофункціональних палаців спорту, започаткованих міністром Ждановим, чи щось нове?


Для початку треба провести інвентаризацію і зрозуміти, що у нас є, що вже почали будувати, що побудовано, а що потребує реконструкції. Тоді можна щось декларувати. На недобудовані об’єкти в нас були заплановані гроші Державного фонду регіонального розвитку уже цьогоріч. Проте пандемія внесла у цей процес корективи. Будемо закладати кошти уже в бюджеті на наступний рік. Наразі можу сказати, що потрібно добудовувати спорткомплекси у Рівному, в Дніпропетровській області, у Києві.


Нещодавно ви зустрічалися з керівництвом київського спорткомплексу «Авангард», об’єкта, який тривалий час вважався центром розвитку українського хокею, але простоює в очікуванні реконструкції уже понад десять років.


Звичайно, «Авангард» має стати якісним спорткомплексом. Реконструкція розпочалася торік і на неї вже було виділено 29 млн₴ На жаль, у бюджеті на цей рік попередній міністр коштів не передбачив. Тому будемо закладати гроші на «Авангард» уже в бюджеті-2021. Для мене це питання принципове. Бо, по-перше, я корінний киянин. По-друге, очолюючи департамент у КМДА, опікувався всіма спортивними об’єктами столиці. По-третє, ви правильно зазначили, що то знакова споруда для українського хокею, а льоду катастрофічно бракує не лише для хокеїстів, але й для фігуристів, майстрів шорт-треку.


Зрештою, «Авангард» — то ж не лише льодова арена. Там баскетбольний і гімнастичний зали. Їх теж треба розвивати. Але потрібно вибудувати пріоритети, розписати проведення робіт за роками і поступово реконструювати весь майновий комплекс. Це знаковий об’єкт, якому немає аналогів у центрі Києва.


Попереднє керівництво Міністерства культури і спорту збиралося віддати частину господарських приміщень «Авангарду» в п’ятирічну оренду Меморіальному комплексові «Бабин яр». Керівництво спорткомплексу було категорично проти цього.


Я теж проти і зупинив процес передачі в оренду. Переконаний, що всі спортивні об’єкти повинні залишатися в спорті. Їх у країні не так вже й багато. Віддавати ми нічого не збираємося. Я нічого не віддавав, будучи керівником департаменту молоді і спорту КМДА, мав у цьому аспекті повну підтримку мера Кличка і всіх депутатів, і не збираюся цього робити й зараз.


Взимку 2018-го, здобувши олімпійське золото, фристайліст Олександр Абраменко шокував світ світлинами аварійного трампліну в рідному Миколаєві, на якому колись розпочинав тренуватися він, бронзова призерка чемпіонату світу-2012 Ольга Волкова і багато інших місцевих лижних акробатів. Тодішній міністр Жданов відреагував миттєво: здійснив інспекцію на об’єкт, пообіцяв реконструкцію. Однак через деякий час Ігор Олександрович вже стверджував, що реконструювати трамплін саме там сенсу немає. Миколаївські фристайлісти на чолі з Абраменком очікують обіцяного понині.


Наразі в мене ще не було часу з’їздити на цю базу, подивитися, чи справді на ній можна щось зробити. Власне, я тому й згадав про проведення повної інвентаризації, щоб мати чітке уявлення про цей та багато інших схожих об’єктів. Некомпетентним здаватися не хочу. І щось гучно обіцяти – теж. Мені потрібно поспілкуватися з президентом профільної Федерації, з керівництвом міста і області. Бо якщо в реконструкції чи будівництві там не зацікавлені, то я нічого не вдію. Моє завдання також у тому й полягає, аби переконувати місцевих керівників, що розвиток фізичної культури і спорту є для країни одним із найважливіших пріоритетів. Також потрібно враховувати, в якому регіоні які види спорту розвиваються, і намагатися бути корисними для них. Переживемо пандемію і будемо займатися.


Одним із найліпше фінансованих державою видів спорту є біатлон. Президент Національної федерації нещодавно визнав, що національна збірна фінансується ліпше російської. Українську команду регулярно поповнюють біатлоністи з Росії і Білорусі, в той час як біатлонні бази знаходяться в жалюгідному стані. Може, є сенс змінити пріоритети і частину державних коштів спрямувати на дитячо-юнацький біатлон?


Згоден. Для того, щоб національна збірна ставала сильнішою, потрібно, щоб у нас підростала якісна молода зміна. Власне, ми повинні визначитися з пріоритетами і виділяти кошти найперше для тих видів, які розвиваються. Нині ж будується траса в Буковелі. Перша частина будівництва розпочалася торік і наразі вже майже завершена. Цьогоріч на цей проект виділено додатково ще 70 млн₴ Нещодавно на буковельській трасі уже відбувалися змагання. Це добре, що нарешті український біатлон отримав сучасну біатлонну трасу. І це має бути першим кроком. Далі треба розвивати інші спортивні бази, і не лише біатлонні: починаючи з розбудови олімпійської бази в Конча-Заспі, де треба звести ще один спорткомплекс і додатковий готель. Для літніх видів то – центральна база підготовки. Радий, що три тижні тому нам вдалося нарешті запустити у місцевій їдальні шведський стіл. То був багатостраждальний процес, про який говорили останніх десять років.


Питання створення повноцінного спортивного Науково-дослідного інституту виходить далеко за межі інфраструктурного проекту. Бодай тому, що від функціонування такого центру залежить якісне медичне і фармакологічне забезпечення наших спортсменів, а відповідно – змога уникнути багатьох допінгових скандалів.


Спортсмен готовий рівно настільки, наскільки його підготував тренер. У 21-му сторіччі без сучасних технологій нікуди. Науково-дослідний інститут у нас при Міністерстві на базі університету фізичної культури і спорту є, і я в ті часи, коли очолював збірну з фехтування, їхніми послугами користувався. Там ми проводили тестування спортсменів, семінари для підняття кваліфікації тренерів. Коли я був директором бази в Конча-Заспі, ми виділили для НДІ цілий поверх. Відтоді він там і функціонує. Інша річ, що треба подбати, щоб ефективність була вищою. Інститути мають надавати рекомендації не лише у контексті медико-фармакологічного забезпечення, але й про вибір найоптимальніших місць проведення зборів перед кожними окремо взятими змаганнями.


Нещодавно «Главком» публікував матеріал на основі доступних із сайту Мінмолодьспорту даних – про надзвичайно великі преміальні для представників неолімпійських видів та параолімпійського спорту. Чимало олімпійців, ознайомившись із цими цифрами, іронічно пожартували, мовляв, ми не тим займаємося. Може, настав час трохи змінити пріоритети?


Для мене це не новина, але треба вивчати законодавчу базу, щоб розуміти, за рахунок чого неолімпійці мають преміальні вищі, ніж олімпійці. Здається, то не бажання когось із міністрів. Існує єдина шкала преміювання. І в той час, як олімпійці можуть розігрувати один комплект медалей, їхні колеги з неолімпійських видів можуть одночасно отримувати по кілька нагород. А кожне призове місце оцінюється окремо.


І конкуренція різна.


Звичайно. Але в законодавстві такі деталі не передбачені. Не хочу ображати неолімпійські види, бо нам потрібна масовість, щоб спортом займалося якомога більше людей. Без різниці, чим. Але все ж Олімпійські ігри в спорті – основа основ. Переконаний, що немає такого неолімпійця, який не мріє, щоб його вид отримав статус олімпійського. Тому сприяючи розвитку всіх видів, в аспекті преміальних пріоритети бути повинні.





Вадим Гутцайта



«Після пандемії кошти нам повернуть»


Однак найактуальнішою темою сьогодення все ж є пандемія коронавірусу. Нещодавно пролунала інформація, що в новому проекті бюджету видатки на спорт будуть скорочені на 55%. Якими можуть бути наслідки? Та й взагалі як виходити спорту з кризи після пандемії?


Мав розмову з прем’єром Денисом Шмигалем. У нас є порозуміння. У цей час змоги займатися спортом немає, але ми говоримо з Денисом Анатолійовичем про те, щоб залишити гроші на розвиток, безпосередньо на підготовку українського спорту. Наразі у нас є розуміння, що ті гроші, які спрямовувалися на підготовку до Олімпіади, будуть спрямовані в створений нещодавно стабілізаційний фонд, а після того, як проблема з пандемією зникне, кошти нам повернуть. Відповідне рішення вже було прийняте. Але кілька днів тому в нас відбулася нова зустріч, за підсумками якої домовилися, що гроші, за якими я надав розрахунки, з червня, якщо до того часу карантин закінчиться, будуть виділені. Олімпійці і паралімпійці повинні вести підготовку вже й зараз. До Ігор залишився лише рік.


Чи будуть зараз отримувати спортсмени збірних зарплати, якщо вони не виступатимуть ще мінімум пів року? Чи будуть ці зарплати урізати?


Ні, урізати ніхто нічого не буде. Нам треба підтримати спортсменів і тренерів, щоб вони могли тренуватися, не кидати спорт і в цій важкій ситуації вижити.


Є ще спортсмени, які не повернулися з закордонних зборів?


Практично всі повернулися. Ще коли не був введений режим надзвичайної ситуації і Олімпіади не перенесли, представники легкої атлетики, веслування, тріатлону знаходилися за кордоном. З представниками цих федерацій я вів діалог. Ми знали, що люди в безпечних місцях, але коли постали перед фактом, що протягом двох місяців жоден літак в Україну не повертатиметься, прийняли спільне рішення: всіх повертати. Наразі за кордоном залишилося лише кілька представників легкої атлетики. Інші вдома і, на щастя, здорові.


Як збираєтеся повертати легкоатлетів?


Поки рейси ще ходять, наполягаємо, щоб спортсмени сідали в літаки і прямували додому. У цьому аспекті тісно контактуємо з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою.


Ви були успішним тренером. Однак, після здобуття командою шаблісток олімпійського золота в Пекіні-2008, свої тренерські амбіції ви трохи втихомирили і після того почали реалізовуватися вже як функціонер. То дійсно так?


Від тренерської практики не відходив і після 2008-го. Пишаюся, що на Олімпіаді-2012 у Лондоні нам спільними зусиллями вдалося досягти золота Яни Шемякіної в особистій першості шпажисток і бронзи Ольги Харлан, моєї особистої вихованки. В 2016-му я вже був віце-президентом Федерації фехтування, але продовжував тренувати Олю. На Іграх у Ріо вона стала третьою в особистій першості шаблісток і другою в команді. Апетит на здобуття медалей Олімпіади, чемпіонатів світу і Європи у мене не щезне ніколи. З тієї миті, як у 1992-му я сам став олімпійським чемпіоном, бажання піднятися на цей п’єдестал знову стало одним із основних задоволень у моєму житті. Після того двічі, хоча й безуспішно, намагався повторити своє досягнення ще сам, як спортсмен, а завершивши кар’єру, став тренером. Завжди з особливим щемом у серці реагую, коли наші фехтувальники підіймаються на п’єдестал.


Але кожна людина хоче рости, пробувати щось нове. Коли відчув, що чогось досяг, треба прагнути іншого, ставити мету і йти вперед. Відкрию таємницю, що не заходжу в зал лише впродовж останнього року. А ще в 2019-му стояв біля доріжки і готував Харлан. Вважаю Олю практично рідною дитиною. Працюю з нею з 14-річного віку. Відтоді ми постійно на змаганнях і зборах. Впродовж 15 років. Думаю, спочатку я був для Олі поганим через жорсткість і суворість. Але з часом вона зрозуміла, що я працював задля її блага, аби вона стала найсильнішою шаблісткою світу. Торік часу тренувати стало менше, але всеодно я постійно намагався виїжджати на змагання і бути поряд з Ольгою.


Мушу сказати, що як спортивний функціонер я постійно пізнаю спорт з іншого боку. Очоливши олімпійську базу, побачив з середини, як працює господарське підприємство. Коли ж поставив мету стати міністром, збагнув, що для початку треба збагнути, як працює державна машина. Знаходячись поза системою, можеш говорити правильні речі, але отримавши повноваження, не знаєш, як їх реалізувати. Давати поради і працювати – дві різні речі. Тому я вирішив взяти участь у конкурсі на позаду керівника департаменту молоді і спорту КМДА. Ця школа мені дуже допомогла, змінила бачення роботи в державній службі абсолютно. Але я зрозумів, як досягати мети разом із державою.


Які відчуття у спортсменів, які пройшли повний олімпійський цикл і тепер постали перед фактом, що Ігри в Токіо перенесені? Ці реалії здатні вибити атлетів з колії? Особливо тих, хто не приховував, що Олімпіадою в Токіо вони завершать кар’єру?


Не помилюся, якщо скажу, що першою реакцією всіх без винятку спортсменів був сум. Постійно тренуватися, бути напруженим, відбиратися, виграти ліцензію на Олімпіаду, налаштовуватися морально, а потім змиритися з думкою, що зараз нічого не буде, — складно. Окремі люди йшли до олімпійської мрії по десять років, хтось живе циклами від Олімпіади до Олімпіади. Важко всім. Але не дарма кажуть, що людина крутить, а Бог розкручує. Зупинився весь світ, не лише Україна. Але ми розуміємо, що обставини вище за нас, і ми маємо сприйняти те, що відбувається, як належне, пройти, дай Боже, здоровими весь цей шлях і планомірно готуватися до Токіо-2021.


Іван Вербицький, «Главком»


Джерело статті: “https://glavcom.ua/sport/publications/pislya-pandemiji-nam-povernut-groshi-pershe-intervyu-ministra-sportu-vadima-gutcayta--670788.html”

Последнее от

Похожие материалы (по тегу)

Другие материалы в этой категории: